У дисертації вперше концептуально, комплексно, цілісно, всебічно та ґрунтовно досліджено громадсько-політичну та просвітницьку діяльність Б. Хаварівського (1948–2016); проаналізовано й класифіковано джерелознавчий та історіографічний матеріал із досліджуваної проблематики; уведено в науковий вжиток значну кількість важливих маловідомих і невідомих, раніше недоступних архівних і рукописних джерел та документів; поглиблено: важливість родинного виховання і провідних діячів у становленні Б. Хаварівського як особистості, громадсько-політичного та просвітницького діяча; набуло подальшого розвитку: вивчення основних напрямків громадсько-політичної та просвітницької діяльності Б. Хаварівського та її значення для локальної історії України, висвітлення внеску Б. Хаварівського у загальноукраїнський громадсько-політичний та просвітницький процес.
Наявну історіографічну базу з досліджуваної проблематики умовно можна поділити на такі групи: до першої групи належать загальні праці з новітньої історії України, державної незалежності й державотворчих процесів, національно-визвольного руху, політичної історії; до другої – праці, пов’язані з Народним Рухом України, приналежним до якого був і Б. Хаварівський; до третьої – дослідження сучасних українських науковців з історії культури, періодичних видань, особливостей формування «радянської
людини» тощо. Встановлено, що вони відрізняються методологічними підходами, які використовувалися істориками.
Опрацьовані праці першої групи сприяли розумінню того середовища як у радянський час, так і в період незалежної України, у якому доводилося зростати як особистості, формуватися громадсько-політичному і просвітньому діячеві Б. Хаварівському. Друга група – праці, пов’язані з Народним Рухом України, приналежним до якої був і Б. Хаварівський. Третя група – дослідження науковців з історії української культури, періодичних видань, особливостей формування «радянської людини» тощо.
З’ясовано, що становлення Б. Хаварівського відбувалося на традиціях родинного виховання, прикладом для наслідування у дитинстві були його батьки, учителі, які стимулювали до малювання, написання віршів, декламування, співу. Богдан-Роман був всебічно обдарованою особистістю, зміг реалізувати свої таланти у подальшому житті. Простежено його діяльність під час навчання на філологічному факультеті Чернівецького державного університету: відвідував літературну студію імені Степана Будного, оформляв, редагував її рукописні газети «Сонячні кларнети» й
«Веселий Остап», виступав з доповідями на наукових конференціях. Знайомився з відомими постатями української науки і культури Чернівців, що сприяло формуванню його як зрілої особистості з активною життєвою позицією, глибокими національними переконаннями.
Досліджено його педагогічну працю і адміністративну роботу. Доведено, що початки його педагогічної праці пов’язані з учительською працею у сільській школі на Тернопільщині. Висвітлено активну громадсько-політичну позицію, що особливо проявилася після 1991 р., з набуттям Україною державної незалежності. У кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. він намагався отримати статус народного депутата Верховної Ради України, був довіреною особою, брав участь у виборчих перегонах до міської ради м. Тернополя. Однак лише у 1994 і 1998 рр. стає депутатом Тернопільської обласної ради від Народного Руху України. Аналіз його політичної програми свідчить про її низький рівень, надмірну емоційність, відсутність побажань виборців і зобов’язань депутата обласного рівня. Тим не менше, її текст практично без змін використовувався у двох виборчих кампаніях. Використання здобутків працівників Держархіву Тернопільської обл., очолюваного Б. Хаварівським, в агітаційних матеріалах свідчило про залучення адміністративного ресурсу. Розкрито публіцистичну і видавничу працю, що нараховує понад 150 журнальних і газетних публікацій на історико-краєзнавчі теми.
Другий період – незалежної України (жовтень 1991 р. – червень 2016 р.), у якому публікації Б. Хаварівського кардинально вирізняються актуальними темами з історії України: про І. Ґерету, С. Голяша, Б. Вітошинського, Я. Стецька; біфони; терористичні акції польського підпілля; листування двох вчених А. Брюкнера і К. Студинського; друкування українських марок; про гербові марки Тернополя (1941 р.); історію сіл Ладичин і Вишнівчик, Зарваницю тощо. За його ініціативи започатковано видання серії «Корінь і крона», що розповідають про минуле сучасне Тернопілля, діяльність його відомих постатей. Співвидавець літературно-мистецької і культурологічної газети «Русалка Дністрова», був членом редакційної колегії та співвидавцем літературно-мистецького журналу «Тернопіль».
