У дисертаційній роботі досліджено загальну картину присутності на території України в III ст. до н. е. – IV ст. н. е. таких східних вірувань, як фригійські культи Матері богів (Кібели), Аттіса і Сабазія, єгипетські – Серапіса (Осіріса) – Ісіди – Гарпократа (Гора) та Зевса Амона, т. зв. “понтійський” мітраїзм і поширені серед присутніх в Північному Причорномор’ї римських легіонерів вірувань в Мітру Тавроктона та Юпітера Доліхена. Встановлено, що в архаїчний (VI ст. до н. е.) і класичний періоди (V–IV ст. до н. е.) у грецьких колоніях Північного Причорномор’я почав поширювався принесений греками іонійський варіант малоазійського культу Матері богів. Його тогочасною характерною особливістю була відсутність поклоніння її супутнику-паредру Аттісу. Простежено, що в елліністичний та римський часи поклоніння Матері богів набирає масового характеру. Аналіз посвячених Матері богів сакральних предметів чітко вказує, що це вірування могло мати як приватний, так і громадський характер. Висловлено сумніви стосовно гіпотези про поширення культу Кібели серед скіфів, оскільки зображення “Володарки звірів” на знайдених у скіфських курганах прикрасах не відповідає традиційній іконографії Матері богів. Визначено, що культові предмети з Північного Причорномор’я, які представляють Аттіса датуються в основному IV ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е. Чисельність таких знахідок обраховується десятками, що в порівняні із виявленими там зображеннями Матері богів, вказує на не надто велику роль Аттіса в її культі у цьому регіоні. Проаналізовано сакральні пам’ятки з Північного Причорномор’я які, окремі вчені пов’язують з культом Сабазія. Вказано на те, що деякі із цих артефактів (бронзова рука з Українського Степу, кістяні рука і стержні з Херсонеса) можна обережно потрактувати як непрямі свідчення незначних проявів цього вірування у Північному Причорномор’ї, принесеного туди римськими військовими з Подунав’я. Висловлено думку, що гіпотези про синкретичне божество Астарту-Анахіту-Афродіту Уранію або т. зв. Велику богиню можуть були лише штучними конструкціями, побудованими на довільній інтерпретації різного роду археологічних матеріалів. З’ясовано, що т. зв. образи Астарти, ідентифіковані ще у 2-й пол. ХІХ ст. за глиняними статуетками чи зображеннями на монетах, нині з високою ймовірністю можна віднести до одного з іконографічних типів представлення богині Афродіти Уранії. Розвинуто думку, що у І ст. до н. е., після того як правителем Боспорського царства став понтійський цар Мітрідат VI Євпатор, у цьому регіоні почав поширюватися т. зв. “понтійський” варіант мітраїзму. Простежено, що невелика кількість артефактів, а саме фрагментів мармурових рельєфів та статуй, вотивних вівтарів, свідчить про незначне поширення у ІІ–ІІІ ст. н. е. в Тірі, Ольвії, Херсонесі та фортеці Харакс “римського” варіанту мітраїзму. Подібна ситуація простежується і з Юпітером Доліхеном. Огляд пам’яток приналежних до єгипетських культів, дозволяє ствердити, що найперше у Північне Причорномор’я та Український Степ почали потрапляти фаянсові намистини у вигляді скарабеїв та левів (VI–V ст. до н. е.), які серед давньогрецького, скіфського, а згодом й сарматського населення могли виконувати роль апотропеїв і набули великої популярності. Решта матеріалу походить з Північного Причорномор’я. Виявлені там сакральні предмети засвідчують, що єгипетські вірування в їх еллінізованому варіанті поширювалися у грецьких колоніях регіону починаючи з ІІІ ст. до н. е. і побутували там до завершення античної епохи. З території Українського Лісостепу походять одинадцять статуеток пов’язаних із східними культами. Усі вони є зображеннями божеств Серапіса (Осіріса) – Ісіди – Гарпократа (Гора). Сюди ж слід віднести знайдену на Волині на поч. ХХ ст. єгипетську гему. Географія виявлення цих артефактів досить широка – від Покуття на Заході до лівобережної Київщини на Сході. Наявність серед вказаних артефактів статуеток єгипетського походження, що в більшій мірі поширювалися в тих частинах Римської імперії, де вплив елліністичної культури був мінімальним або повністю відсутнім, а також подібність фігурок Серапіса до знайдених у Подунав’ї, може засвідчувати їхнє потрапляння на територію Українського Лісостепу не з Північного Причорномор’я, а радше з римської Дакії. З певною вірогідністю можна припускати, що принаймні частина із цих предметів використовувалася за культовим призначенням.
