Актуальність дослідження. Становлення України як суверенної національної держави, що триває з 1991 р., супроводжується вирішенням складних, нерідко контрверсійних за своєю сутністю проблем. Чимало з них мають теоретичний характер. До таких цілком виправдано відносимо питання української національної ідеї. Вона «дуже мудрована» й незручна для дослідження вже тому, що так чи так, але обов’язково має відрізнятися від подібних аналогів – німецької, польської, американської й навіть грузинської національних ідей. Насамперед тим, що український проєкт спроможний до реалізації не просто як самоствердження окремої уявної спільноти, а такий її різновид, що передбачає низку радикальних змін в уявленнях усіх, хто звик сприймати українців як частину російського (чи якогось іншого) світу.
Актуальним для дослідження є історичний період, що ним авторка визначає хронологічні межі свого наукового пошуку. Власне кінець 1980-х – перша половина 2010-х рр. – відтинок історичного часу, коли в Україні розвивалися й функціонували демократичні ЗМІ як такі. У ці десятиліття вони вийшли з-під тотального державного впливу й намагалися ствердитися як суб’єкт громадсько-політичного життя, в ідеалі – так звана «четверта влада» у суспільстві. Зробити це було вкрай клопітно, бо надто непослідовним виявився сам перехід до демократії. Настільки інконсеквентним за своєю динамікою, що історики справедливо ідентифікують увесь цей період як «пострадянський». Одним із його виявів у науковому середовищі стала, на думку Л. Зашкільняка, практика «повернення до уявлень про історіографію як один з жанрів пропагандистської літератури або белетристики».
Своєю чергою, доцільність простежити трансформацію медійного дискурсу української національної ідеї затребувана всім комплексом нез’ясованих на сьогодні умов її формування, поширення («ритмів пульсації»), зміною характеру, регіональними та іншими особливостями, також – потребою з’ясувати ті пастки-ризики, що супроводжували процес її впровадження (чи згортання). До всього додається обставина перехідного періоду, що його умовно можна окреслити епохою модифікації суспільства й розвитку історіографії від модерного стану до постмодерного. Перед суб’єктами цього «заплутаного» історичного поступу – індивідуумом, професійними гуртами, верствами, спільнотою – стояло надскладне завдання збудувати націю.
Матеріали, положення й висновки пропонованого дослідження покликані сприяти актуалізації різних сторін і рівнів когнітивної еволюції – від «фазового переходу» в індивідуальній психіці людей до творення цілісного образу(ів) української національної ідеї в суспільстві.
Тож, тему дослідження актуалізує низка «білих плям» в історіографії, що мотивує напрацювання нових знань у цій царині. Зокрема, мало з’ясованим видається власне медійний дискурс української національної ідеї. Хронологічна близькість у часі дотепер не давала змоги історикам досягнути тут помітних успіхів, тоді як численні друковані матеріали політтехнологів і публіцистів, есе журналістів є надто однобічними, зазвичай політично упередженими, що лише ускладнює формування наукової візії проблеми. Особливо затребуваним, на наш погляд, є завдання наукової інтерпретації «технології» розуміння, усвідомлення, сприйняття, обробки, подання інформації, з якою довелося працювати медійникам, і на цій основі – «ревізії історії», творення якісних наукових синтезів.
Зважаючи на вищезазначене, тема пропонованої дисертації має науково-пізнавальне, науково-практичне та суспільно-політичне значення. Цими обставинами зумовлена її актуальність.
Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім самою постановкою проблеми та її успішним розв’язанням у дисертації. Безпосередньо мова йде про історичну трансформацію української національної ідеї, що відбувалася в умовах складних еволюційних процесів суспільства (нації), держави, інформаційного простору і власне самих медіа. Дотепер українська національна ідея, як політико-медійна formation discursive України кінця 1980-х – першої половини 2010-х рр., не досліджувалася.
