Дисертацію присвячено теоретичному осмисленню та практичному провадженню нових орієнтирів підготовки фахівців-музикантів у закладах фахової академічної музичної освіти (ФАМО) України. Подібні вказівники вбачаються в обов’язковій синхронізації освітнього процесу з мистецькими та суспільними процесами в сучасному соціумі. Це обумовлює розгляд музичної освіти крізь призму соціокультурної діяльності.
Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що у XXI столітті соціальні перетворення змінили суспільний контекст функціонування академічної музики та практики фахівців-музикантів. Нові музично-культурні стандарти, принципи творчості, канали комунікації породили ситуацію, за якої в освітній концепції ФАМО розкрилися умовності та віртуальності. Однак, попри вагомість проблеми співвідношення академічної музичної освіти та соціуму, в українському музично-педагогічному дискурсі прецеденти її вирішення не є систематичними.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше запропоновано теоретико-методологічні основи підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності; здійснено розгляд сфери фахової академічної музичної освіти крізь призму інституційного підходу соціології; теоретично обґрунтовано плюралістичний погляд на сучасне соціокультурне середовище та місце музичного мистецтва в ньому; запропоновано визначення поняття «соціокультурна діяльність фахівців музичного мистецтва», номіновано компоненти, рівні та виміри цього явища; доведено зв’язок між сучасною соціокультурною ситуацією та психологічними, когнітивними, практичними вимірами навчання студентів, а також принципами організації освітнього процесу ФАМО; теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено структурно-функціональну модель підготовки фахівця-музиканта до соціокультурної діяльності; визначено організаційно-педагогічні умови підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності, запропоновано критерії, показники та рівні готовності до цієї практики. Набули подальшого розвитку дослідження соціологічної природи музичної освіти; застосування теорії соціокультурної діяльності у міждисциплінарному полі; вивчення музичної освіти та практики крізь призму теорії музичної самоідентифікації, концепції плюралізму еліт, праксиальної концепції музичної творчості на навчання, концепції інтонаційного образу світу; вивчення принципів професійної підготовки фахівців-музикантів; розробка методологічних основ формування соціокультурної компетентності майбутніх фахівців музичного мистецтва.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків.
У першому розділі обґрунтовуються теоретичні основи підготовки майбутнього фахівця музичного мистецтва до соціокультурної діяльності. Він складається з трьох підрозділів, кожен з яких висвітлює певну сторону явища, що досліджується.
ФАМО розглядається крізь призму інституційного підходу соціології. Це дозволяє визначити три виміри її суспільного буття. Так, її функціональне призначення пов’язується з трансляцією нормативних установок, породжених академічним музичним мистецтвом (письмова природа музичної творчості, домінування комунікативної моделі концертного виступу, акцент на автономному характері музикування, орієнтація на створення унікального артефакту творчості, переконання щодо елітарності музичного мистецтва). Констатується, що трансляція цих норм забезпечується статусно-рольовою системою соціального інституту ФАМО, що включає ієрархічно диференційованих акторів, об'єднаних колективною інтенціональністю та розділених за статусними функціями. Визначається, що ФАМО як соціальна практика орієнтується на задоволення потреб індивідів та суспільства (сприяння музичній та професійній соціалізації, музично-естетичне виховання, забезпечення соціальної мобільності).
Досліджується сучасна соціокультурна ситуація як контекст ФАМО та професійної діяльності музикантів. Здійснюється порівняння академічного музичного мистецтва та неакадемічних інтонаційних практик (фольклор та музика менестрельного типу) у площині ціннісно-світоглядних орієнтирів з метою визначення актуальних викликів музичної освіти. Аналіз та порівняння різних музичних практик за параметрами фіксації музичного твору, комунікативних основ музикування, автономності творчості, субкультурного домінування, мистецького ґатунку дозволяє дійти двох висновків. З одного боку, наголошується на ціннісній унікальності неакадемічних музичних практик, які домінують у соціокультурному середовищі сучасності. З іншого ж, констатовано потребу в переосмисленні освітньої концепції ФАМО, нормативні установки якої формують штучне середовище діяльності фахівців-музикантів. На підставі означеного визначається мета освітнього процесу, яка полягає у підготовці музикантів до соціокультурної діяльності.
