В українському музикознавстві особистість і творчість Е. Шоссона, як і спадок Майстра, й досі не ставали предметом спеціальних досліджень. Завдяки музичній семіотиці відкриваються нові підходи до осягнення вокального доробку Е. Шоссона – французького художника-новатора епохи fin de siècle. Перший у вітчизняному музикознавстві досвід створення об’єктивної оцінки значення творчості композитора сприятиме залученню творів Е. Шоссона до репертуарних списків українських співаків; отже, з’являється можливість почути вокальні опуси митця в концертних залах України.
Актуальність теми дисертації обумовлена:
– назрілою потребою ввести праці франко-англомовних науковців, присвячених постаті та творчості Е. Шоссона, у науковий обіг українського музикознавства;
– необхідністю історичної переоцінки місця композитора у музичному житті Франції наприкінці ХІХ століття;
– вимогою осягнути сутність символіки у вокальних циклах Е. Шоссона як джерела виконавських інтерпретацій.
Мета дослідження – визначити специфіку проявів принципу доповнюваності (подвійне кодування) у символіці музично-поетичного тексту вокальних циклів Е. Шоссона як джерела виконавських інтерпретації.
Наукова новизна отриманих результатів. В українському музикознавстві вперше:
- виявлено причини та наслідки недооцінки вокальної творчості Е. Шоссона на ґрунті аналізу франко-англомовного шоссонознавства другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.;
- розроблена періодизація життєтворчості Е. Шоссона;
- визначено жанрові пріоритети вокальної творчості французького митця;
- досліджено символіку вокальних циклів Е. Шоссона з позицій взаємодії поезії, музики, виконавства;
- розкрито структуру подвійного кодування музично-поетичних текстів у вокальних циклах французького композитора;
- введено поняття перфектного виконання та розроблено систему його ознак у контексті вокальних циклів Е. Шоссона;
- зроблено порівняльний аналіз виконавських інтерпретацій обраних вокальних творів (Б. Лаплант та Б. Сміт, В. де Лос-Анхелес та Ж. Сузе).
Подальшого розвитку набули «художні прийоми подвійного кодування» (за О. Афоніною) та метод телескопажу, розроблений О. Рощенко.
У Розділі 1 «Теоретико-методологічні засади вивчення камерно-вокальної творчості Е. Шоссона в музикознавстві» розглянуто життєтворчість композитора у дзеркалі французької критики.
Розроблена періодизація творчості Е. Шоссона на три періоди (ранній – пізньоромантичний, 1877–1886, середній – мікстовий, 1886–1889, та завершальний, відмічений рисами індивідуальної творчої манери, передімпресіоністський, 1889–1899) дозволяє подолати протиріччя між існуючими періодизаціями творчості композитора.
У Розділі 2 «Вокальний цикл “Теплиці” Е. Шоссона-М. Метерлінка: Семіотичний підхід» здійснений методологічний аналіз означає можливість використання універсального алгоритму наукової інтерпретації вербальних та невербальних текстів.
Надано також порівняльний аналіз виконавських версій, здійснений канадцем Б. Лаплантом з концертмейстером Ж. Лашанс та норвезькою співачкою Б. Сміт з піаністом Е. Реттінгеном.
У Розділі 3 «Художні принципи символізму в “Поемі любові та моря” Е. Шоссона» висвітлено два художніх принципи: перший – двосвітовість реального та потойбічного; другий – базується на таких історичних стилях, як романтизм та символізм.
У Висновках встановлено, що особистість і творчість Е. Шоссона протягом тривалого часу неоднозначно оцінювалась у франко-англомовних наукових працях. На основі вивчення об’ємних матеріалів у дисертації надано об’єктивну оцінку життєтворчості французького композитора. Проведено перегляд періодизації творчості Е. Шоссона на основі вивчення відомих праць шоссонознавців та запропонована нова версія. Доведено, що композитор сповідував у своїй вокальній творчості два основні принципи: 1) двосвітовість реального та потойбічного; 2) автобіографізм. Семіотичний аналіз вокального циклу Е. Шоссона «Теплиці» на слова М. Метерлінка довів, що унікальний зміст твору тлумачений як наслідок чотирирівневого кодування, утвореного взаємодією слова, музики, живопису та виконавства. У «Poème de l’amour et de la mer» на слова М. Бушора, семіотичний аналіз виявив символічні ряди музично-поетичного тексту «Поеми» на рівнях: слова, музики, живопису, натурфілософії. Поетична символіка поєднуючись з музичною, доповнюють одна іншу, отже, примножують символічні змісти вокального циклу як синтезу мистецтв. У дисертації сформульований зразок перфектного виконавства вокальних циклів на прикладі порівняльного аналізу двох версій (Б. Лапланта – Б. Сміт, В. де Лос-Анхелес – Ж. Сузе).
