Вокальна музика ХХ—ХХІ століття, що включає в себе твори як для голосу або голосів a cappella, так і з залученням інструментів у різноманітних тембрових варіантах, презентує велику кількість способів роботи композиторів із вербальним текстом: від підкорення звукового ряду вербальному, намагання композитора якомога опукліше представити слово — до повного розчинення слова у звучанні. Відповідно до такого розмаїття творчої практики у наукових розвідках протягом минулого століття і в наш час розроблялися та продовжують розроблятися підходи до аналізу вокальної музики, що були б адекватними до залучених композиторами способів роботи з вербальним першоджерелом.
Новації у вокальній музиці у сфері словесного ряду полягають у тому, що змінюється сам вербальний компонент. Якщо до початку XX століття у вокальному творі за основу словесного ряду переважно обиралися літургічні, поетичні та прозові тексти, то у XX–XXI століттях поряд із ними можуть залучатися газетні оголошення, філософські трактати, наукові праці, історичні документи, політичні лозунги, маніфести, побутові фрази тощо. Доволі розповсюдженою стала полімовна практика та використання наборів окремих фонем.
Дослідження наукових розвідок, присвячених різноманітним аспектам співвідношення слова і музики у вокальному творі, показало, що пануючими є два підходи: семантичний або структурний. При використанні семантичного підходу до аналізу вокального твору акцент переважно робиться на витлумаченні змісту словесного тексту засобами музичної виразності. Структурний підхід зосереджено на змінах структури словесного ряду. У презентованій дисертації як основний було обрано структурний підхід, що ставить за мету визначення причин і способів змін вербального ряду, що залучається композитором до вокального твору. Відповідно, до аналізу вербального тексту пропонується залучати позиції лінгвістики, зокрема концепцію мовних рівнів.
Основними елементами, що складають структуру мови, є фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний. Кожен структурний рівень має свій базовий елемент, що виконує провідні функції. Зокрема, на фонологічному рівні це фонема, яка може бути сприйнята як найменший мовний елемент (перцептивна функція) і завдяки її зміні будуть модифіковані інші рівні, наприклад, морфологічний чи лексико-семантичний (сигніфікативна функція). Наступний рівень — морфологічний — як базову одиницю має морфему. Вона виконує семасіологічну функцію, тобто здатність виражати поняття. Лексико-семантичний рівень представляє лексема, що називає явища, предмети, стани тощо — тобто її функція номінативна. Синтаксичний ярус структури мови представлений таким елементом як речення. Основна його функція — донести зміст. Було зроблено припущення, що у вокальному творі композитор може працювати із вербальною складовою на вказаних чотирьох мовних рівнях.
Практичній реалізації висловленої гіпотези присвячено другий розділ дисертації, в якому представлено дослідження способів роботи композиторів з вербальним рядом. Як аналітичний інструмент залучено концепцію мовних рівнів. Аналіз кожного твору відбувався за спільною методикою, яка містить такі позиції:
— аналіз вербального компонента відповідно до поширених у лінгвістиці методів;
— виявлення мовного рівня, з яким працює композитор;
— характеристика способу роботи композитора з вербальним компонентом відповідно до специфіки музичного матеріалу.
У чотирьох підрозділах другого розділу презентовано твори, написані українськими авторами у проміжку тридцяти трьох років: від 1985 до 2018. Принцип відбору опусів відбувався за жанровою ознакою — лише ансамблі та хори a cappella, адже обмежуючи себе лише людським голосом композитор перебуває у пошуку необхідних йому звучань, що виникають як результат різноманітних способів роботи зі словом. Цю тезу довели запропоновані аналітичні нариси, в яких продемонстровано різні підходи до потрактування вербального першоджерела.
