В історії французького фаготного мистецтва друга половина ХVIII і початок ХІХ ст. стали визначальним періодом у розвитку національної виконавської школи. Її формування було нерозривно пов’язано із тими складними суспільно-політичними, соціальними і культурними процесами, котрі відбувались у Франції у вказаний час. У сучасних наукових роботах означений період історії французької фаготної школи залишається недостатньо вивченим і вимагає більш глибокого дослідження.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше: здійснено дослідження історичних етапів становлення і розвитку французької фаготної школи у другій половині ХVIIІ – початку ХІХ ст.; визначено передумови професіоналізації виконавства на фаготі у церковній музично-освітній системі Франції; розкрито основні чинники фаготної дидактики П. Кюньє; досліджено процес формування класів фагота в Паризькій консерваторії на ранніх етапах її розвитку; висвітлено особливості конкурсної системи навчання і її значення для фахової підготовки виконавців-фаготистів; показано ключову роль Е. Озі у формуванні фундаментальних засад французької фаготної школи; здійснено порівняльний аналіз «Méthode nouvelle et raisonnée pour le basson» і «Nouvelle Méthode de basson... adaptée par le Conservatoire pour servir à l'étude dans cet établissemen» Е. Озі; виявлено вплив вокальної методики на технологічні засади формування звуку на фаготі; проаналізовано твори для фагота Ф. Дев’єнна та Е. Озі.
У дисертації виділяються два етапи розвитку французької фаготної школи – до революції 1789 р. і післяреволюційний (до 1815), були зумовлені зміною соціально-політичної та економічної системи Франції.
Підкреслюється, що значним досягненням на першому етапі становлення національної виконавської школи стало включення фагота у навчальні програми метриз та використання його у церковних ансамблях для супроводу хорового співу під час богослужінь. Саме в метризах розпочинається процес професіоналізації виконавства на фаготі, завдяки чому формується кадровий потенціал оркестрових музикантів, виконавців-солістів та педагогів, котрі, отримавши професійну церковно-музичну освіту, з часом створили фундамент національної виконавської школи.
Іншим важливим чинником становлення французької фаготної школи виділено розквіт сольного виконавства на інструменті, котрий зумовив активізацію зусиль щодо розширення концертного репертуару. Серед чисельних творів для фагота, написаних французькими композиторами у класичну добу, вказано концерти та сонати для фагота і basso continuo Ф. Дев’єнна, Е. Озі та П.Д. Дешея, котрі набули особливого значення у розкритті виражальних можливостей і технічного потенціалу інструмента, підготовці професійних виконавців та їх блискучої концертної діяльності.
Здійснений аналіз творів Е. Озі і Ф. Дев’єнна дозволив зробити висновки щодо успішної адаптації жанру класичної сонати для фагота в її національній модифікації, атрибутами котрої стали опора на театральну видовищність, танцювальність та концертність. Ф. Дев’єнну вдалося виявити нові темброві, звуковиражальні, динамічні фарби та віртуозні можливості фагота, що сприяло закріпленню його солюючих позицій на концертній естраді. Як сольному інструменту з великим художньо-образним і техніко-динамічним потенціалом, композитор доручає фаготу виконання тем широкого образного і жанрового діапазону: від мужньої героїки та ніжної лірики до вишуканої танцювальності та стрімкої моторності. Ф. Дев’єнн використовує типову для жанру французької інструментальної сонати і сольного концерту багатотемну сонатну форму, засновану на протиставленні тем як носіїв образності у відповідності до канонів класичної театральної драматургії.
Встановлено, що пожвавлення сольних виступів таких визначних віртуозів як Е. Озі, Ф. Дев’єнн, Ф. Жаден, Шубарт та ін., котрі своєю вражаючою майстерністю викликали захоплення публіки Духовних концертів у королівських палацах Версаля, значно підвищило інтерес до фагота, сприяло його популяризації та закріпленню позицій на концертній естраді як сольного інструмента.
Особливе місце серед фаготистів-віртуозів останньої чверті ХVIII ст. належить Етьєну Озі. Його активна творча діяльність в значній мірі є відображенням динамічного росту сольного виконавства на фаготі у Франції, котре у 80-ті роки ХVIII ст. знаходилось на вищому щаблі розвитку. Саме в цей час розпочинаються регулярні сольні виступи молодого віртуоза у Духовних концертах і одночасно різко зростає загальна статистика присутності в них фагота. Проведений аналіз концертів фаготистів у палацах Версаля підтверджує в них лідерство Е. Озі, котрий за їх кількістю у вказаний період переважав своїх колег Ф. Дев’єнна, Ф. Жадена та Л. Тюлу.
