Дисертацію присвячено дослідженню специфіки формування та становлення вокального мистецтва в одному з провідних культурних центрів України – Харкові. Для оптимізації існуючого знання про музичну культуру Харкова, актуальним є дослідження специфіки та ролі вокального мистецтва в цьому місті в різні історичні періоди. З’ясування логіки формування та функціонування тих чи інших ознак професійного відтворення голосом музичного тексту в певних хронологічних і культурних межах сприяє осмисленню феноменів, як вокального мистецтва, так і музичної культури України. Об’єктом дослідження є музична культура Харкова ХІХ – початку ХХ ст. Предметом – специфіка вокального мистецтва Харкова в контексті становлення музичної культури міста в другій половині ХІХ ст. У дисертації вперше в українській музикології предметом спеціального теоретичного розгляду постало вокальне мистецтво Харкова другої половини ХІХ ст. у системній єдності аспектів музичного виконавства та професійної вокальної освіти. Узагальнені основні чинники формування та осмислення вокального мистецтва Харкова протягом ХІХ ст. в основних сферах його функціонування: освітньому середовищі, концертній практиці міста, оперному виконавстві. Специфіка культивування професійної вокальної підготовки в Харкові до середини ХІХ ст. зумовлена педагогічною діяльністю в загальних освітніх закладах міста капельмейстерів, які в процесі підготовки співака до колективного музикування застосовували усталену в європейській музичній практиці методику постановки голосу та володіння співочим апаратом. Виконавська та педагогічна діяльність європейських співаків з 1840-х рр. стимулювала професіоналізацію вокальної підготовки в загальних освітніх закладах Харкова в контексті переорієнтації з колективного на сольний спів. З 1870-х рр. професійна вокальна освіта в Харкові формувалася в межах функціонування освітніх приватних осередків та структур Харківського відділення Російського музичного товариства. В галузі приватної вокальної підготовки провідну роль відігравали професійні вокалісти з досвідом виступів на оперній сцені, для яких результативним орієнтиром була підготовка до співу в опері, що зумовлювало, здебільшого, ремісничий підхід до засвоєння вокальних навичок. Це безпосередньо стосується тимчасової педагогічної практики в Харкові оперних співаків Е. Павловської, Г. Сюннерберг, А. Калистовського, О. Фюрера, Д. Усатова та ін. В педагогічній діяльності керівників приватних закладів О. Силуянової-Кондиревої, А. Ральф-Агац, А. Легран, К. Прохорової-Мауреллі, В. Тихонова, С. Лапинського, які тривалий термін діяли в Харкові, простежується орієнтація на модель універсального оперного співака, що проявлялося в активному залученні в освітній процес ансамблевого й хорового виконання на сцені, опрацювання, поряд із вокалом, акторських навичок, публічних постановок оперних уривків як важливого практичного компоненту вокально-сценічної підготовки. Вокальна підготовка як методичний процес осмислювалася в педагогічній діяльності високопрофесійних митців в освітніх структурах Харківського відділення Російського музичного товариства, яка здійснювалася в межах регламентованої системи виховання універсального музиканта. Педагогічна майстерність К. Прохорової-Мауреллі (педагог класу співу з 1871 р. до 1888 р.) та С. Мотте (педагог класу співу з 1885 р. до 1901 р.), зумовлена професіоналізмом мисткинь, основаним на ґрунтовній вокальній підготовці та успішній самореалізації на оперній сцені й концертній естраді, проявлялася в якості підготовки фахівців, спроможних на достатньому професійному рівні успішно здійснювати вокальні виконавську та педагогічну функції. Педагогічна майстерність К. Мауреллі сприяла подальшому самовдосконаленню та успішній оперній кар’єрі сопрано В. Зарудної, К. Коляновської, С. Давидової, В. Ейген та ін., концертно-виконавській і педагогічній діяльності С. Мотте. Педагогічна майстерність С. Мотте сприяла подальшій успішній самореалізації на оперній сцені сопрано Ю. Рейдер, М. Михайлової, М. Полякової, мецосопрано Є. Корецької, Л. Курочкиної та ін.
