Дисертацію присвячено обґрунтуванню концепції розвитку стилістико-семантичної моделі української естрадної пісні Галичини 1930–1980-х років як засобу творення національної ідентичності.
Теоретико-методологічна база дослідження повʼязана із проблемами національної ідентичності, ментальності, архетипів мислення, архетипів української культури (за концепцією С. Кримського) та їх відображення у мистецтві. У результаті запропоновано дефініцію: національна ідентичність ‒ це синкретичний феномен, що визначається специфічною сукупністю рис національного характеру (психоментальних ознак і поведінкових реакцій) у процесі національної самоідентифікації крізь призму любові до свого народу і його цінностей та є головним чинником для «запуску» механізмів національного самозбереження. Подальші наукові пошуки у царині музикознавства дозволили укласти бачення національної музичної ідентичності як результату ідентифікації етнічного елемента в музиці, ототожнення себе із власною нацією, вираженим у звучанні музичного цілого, що передається сукупністю певних концептуальних і лексичних елементів, які вказують на належність саме до того чи іншого народу та його культури та є впізнаваними й ментально близькими, «своїми» для представників цього соціуму. Стверджується, що національна музична ідентичність є похідною і залежною від музичної ментальності, адже саме спосіб мислення керує творенням специфічно-національного музично-семіотичного тезаурусу та відображенням психічного устрою нації у музичному цілому.
Проаналізовано множинні взірці української естрадної пісні Галичини 1930–1980-х років – А. Кос-Анатольського, Є. Козака, І.-Б. Весоловського, С. Гумініловича, В. Тритяка, Я. Барнича, М. Скорика, Б.-Ю. Янівського, В. Івасюка, І. Білозіра, В. Камінського та ін. Більшість композицій, а також концепції музичних фільмів «Залицяльники», «Сійся, родися», «Червона рута», «“Ватра” кличе на свято» «“Ватра” в Карпатах» та ін., вперше аналізуються крізь призму вияву архетипів національного мислення як маркерів національної ідентичності.
До дисертації залучені результати інтерв’ю та особистого спілкування з учасниками процесу розвитку української культури – Віктором Камінським, Адріаною Скорик, Мирославом Лазаруком та ін.
Встановлено, що вказана модель виникла на зламі 1920–1930 х років у звʼязку із суспільною потребою творення у багатонаціональному галицькому міському пан-польському соціокультурному середовищі українського національно-ідентичного розважального контенту. Інваріант моделі увібрав жанрові і стилістичні риси західноєвропейської та латиноамериканської розважальної музики й елементи львівської батярської пісні, лексеми-концепти старогалицької елегії, стрілецької пісні, лемківського та карпатського фольклору, поєднала танцювальну (танґо, фокстрот, вальс та ін.) основу, елементи джазової (блюзової) гармонії й українську розспівність. Перші українські шляґери стали відображенням національної ідентичності через втілення архетипів Серця, що повʼязується з коханням, та Природи – Рідної землі, образи якої стають символами кохання і «маркерами» Батьківщини.
Творцями моделі стали А. Кос-Анатольський, Є. Козак, Р. Шухевич, Л. Яблонський, І.-Б. Весоловський, С. Гумінілович, Я. Барнич, В. Стон-Балтарович, В. Безкоровайний, В. Адаманів, В. Тритяк, О. Курочко, Н. Нижанківський та інші мистці, що здійснили вагомий вплив на подальший розвиток української естради, у т. ч. в умовах еміграції, підпілля та більшовицько-сталінських заборон.
У повоєнні і наступні десятиліття підрадянської доби, до 1980-х років включно, модель набула нових розмаїтих рис у творчості І. Хоми, М. Скорика, Б.-Ю. Янівського, В. Івасюка, І. Білозіра, В. Камінського, Б. Юрківа, Д. Циганкова та ін. Зʼясовано, що у процесі розвитку моделі зростало увиразнення кордоцентрично-зумовлених чуттєвості і ліризму, тонкої софійності та посилилося апелювання до архетипів Природи ‒ Рідної землі, Серця, рідше ‒ Слова як маркерів національного мислення і цінностей.
Здійснено періодизацію моделі української естрадної пісні Галичини 1930–1980-х років, вирізнено міжвоєнний («панпольський», кінець 1920-х–1930-ті роки), воєнний (нацистський і більшовицький, 1939–1944), повоєнний сталінський і постсталінський (1945–1950-ті роки), шістдесятницький (хрущовський, 1960-ті – початок 1970-х років) та брєжнєвсько-стаґнаційний (1970-ті – 1980-ті роки) періоди.
Ключові слова: українська ідентичність, українська музична ментальність, семантика, архетип, кордоцентризм, ліризм, фольклоризм, українське естрадне мистецтво, естрадна музика, музичне мистецтво, музика Галичини, музика Львова, пісенність, композитор, музична культура.
