Музично-театральне мистецтво Галичини є невід’ємною складовою культури України. Його яскравим представником був Богдан Антків (1915–1998) – унікальна особистість, у творчості якого представлені багатовимірні поліфункційні зв’язки театрального та музичного мистецтва. Попри вагоме значення його мистецького доробку для української культури, життєвий і творчий шлях Б. Антківа висвітлено неповно та дещо однобічно.
Метою роботи є характеристика творчого доробку Богдана Антківа у категоріях проєктної діяльності та визначення жанрово-стильових домінант його театрально-музичних проєктів.
У першому розділі окреслено теоретичні підвалини дослідження, охарактеризовано джерельну базу дисертації, запропоновано дефініцію мистецького проєкту.
Зазначено, що попри наявність праць, які висвітлюють творчий шлях Б. Антківа та характеризують його театральний доробок, наразі немає досліджень, в яких було б розглянуто музичний та музично-театральний напрям його діяльності. Обґрунтовано доцільність розгляду творчого доробку Б. Антківа у категоріях мистецького проєкту.
Мистецький проєкт визначено як синкретично-синтетичний феномен, що постає з ініціативи творчої особистості (композитора, режисера, актора, музиканта-виконавця тощо) або низки особистостей (колективний проєкт), у якому інтегровано кілька видів діяльності (мистецько-пошукова, мистецько-творча, мистецько-організаційна) та зазвичай задіяно різні види мистецтва, і передбачає створення високохудожнього мистецького продукту та його публічну презентацію (концерт, сценічна постановка тощо). Професійна діяльність Б. Антківа засвідчила, що він у своїх мистецьких проєктах поєднував функції виконавця (актор, хормейстер, диригент) та архітектора музичного або музично-театрального цілого (композитор, драматург, організатор-продюсер).
Другий розділ присвячено розгляду життєтворчості Богдана Антківа у вимірах музично-театрального мистецтва Галичини.
У роботі запропоновано періодизацію життєтворчості митця. Перший період (1932–1963) пов’язаний з його роботою на Тернопіллі. На перший підперіод (1932–1939) припадає творче становлення Б. Антківа. У цей час закладаються основи проєктного мислення митця, формуються детермінанти його творчої індивідуальності – митця-універсала з пріоритетністю музично-виконавської та організаційної діяльності. У другий підперіод (1939–1963) відбувається переорієнтація творчої діяльності Б. Антківа з музичної на театральну та музично-театральну, розширюється спектр його діяльнісного універсалізму, який охоплює не лише музичну, а й театральну сферу. Другий період (1963–1998), що має також два підперіоди (1963–1991; 1991–1998), пов’язаний з роботою у Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у часи СРСР та Незалежної України.
Тип діяльнісного універсалізму Б. Антківа можна визначити як подвійний – музичний і театральний, де музичний універсалізм представлений на межі типів – виконавського та композиторського без виділення пріоритетів, а театральний – з пріоритетністю акторського, що поєднувався з іншими родами діяльності (драматургічна, театрознавча). Обидва типи універсалізму Б. Антківа передбачали і громадську діяльність, де значне місце посідала організаційна, зокрема організаційно-мистецька (проєктна).
У третьому розділі охарактеризовано жанрово-стильові орієнтири театральної музики Б. Антківа та розглянуто його театрально-музичну творчість у проєктних категоріях.
Проаналізовано музику до вистав «Маруся Богуславка» (1948), «Весняний потік» (1950), «Люди доброї волі» (1950), «Весілля з приданим» (1951), «Директор» (1951), «Комсомольська лінія» (1951), «Пісня серця» (1954), «Тарас Шевченко» (1954).
Встановлено, що композитор творчо підходить до музики вистав, враховуючи свій досвід і актора, і режисера, і музиканта-виконавця, демонструючи проєктність мислення. Найбільш близькою для нього був була тематика, пов’язана з Україною. Музичне рішення таких вистав найбільш повно виявляло усі грані його таланту. Проєктність як тип творчого мислення через музичний компонент поглиблювала зміст схематичної та шаблонної радянської драматургії.
Вистави, до яких писав музику Б. Антків, демонструють вибудову цілісної музично-театральної композиції, де музика є не лише ілюстрацією, а рушієм дії та засобом відтворення місця і часу. Таким чином, Б. Антків у театральній діяльності виступав як співавтор вистави як мистецького проєкту, організуючи її музичний простір, а у випадках схематичності та шаблонності драматургії поглиблюючи за допомогою музики її зміст.
Ключові слова: модернізм, постмодернізм, музичне мистецтво, театральне мистецтво, Богдан Антків, біографія митця, мистецький проєкт, композитор, хорове мистецтво, інструментальне мистецтво, фольклор, аранжування, музичний стиль і жанр.
