Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, МОН України. - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2025.
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне теоретико-правове осмислення інституту банкрутства як важливого інструменту адміністративно-правового регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання в умовах неплатоспроможності. Вперше на рівні окремого наукового дослідження надано цілісну характеристику адміністративно-правового механізму регулювання банкрутства в Україні, визначено його місце у системі публічного управління, обґрунтовано концептуальні засади трансформації даного механізму в контексті євроінтеграційних процесів та необхідності забезпечення ефективного функціонування процедур неплатоспроможності.
Дисертаційне дослідження присвячене розробці нової моделі адміністративно-правового регулювання інституту банкрутства в Україні. У роботі ґрунтовно проаналізовано правову природу базових понять цієї сфери – «банкрутство», «неспроможність», «боржник» – та їх співвідношення. Здійснено ретроспективний аналіз еволюції національного законодавства про банкрутство: від першого Закону України «Про банкрутство» 1992 року, прийнятого в перехідний період і позначеного істотними недоліками через відсутність практики та неврахування зарубіжного досвіду, через нову редакцію 1999 року («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), яка стала важливим кроком вперед, визначивши пріоритетом відновлення платоспроможності боржника та запровадивши більш ґрунтовну регламентацію судових процедур санації, ліквідації, мирного врегулювання, а також позасудових заходів запобігання неплатоспроможності.
Окремо висвітлено сучасний етап реформ, результатом якого стало ухвалення Кодексу України з процедур банкрутства (2019 р.) – «революційного» акта, спрямованого на прискорення процедур, поліпшення умов ведення бізнесу та мінімізацію зловживань у цій сфері. Відзначено, що попри позитивні нововведення, Кодекс 2019 року зберіг прокредиторську орієнтацію законодавства і породив нові прогалини: експерти звертають увагу, що низка його норм може спричинити проблеми, з якими раніше не стикалися ані боржники, ані кредитори, що актуалізує потребу подальшого вдосконалення моделі банкрутства.
У межах аналізу процесуальних аспектів банкрутства визначено роль адміністративно-правових інституцій у координації та контролі процедур неплатоспроможності. Доведено, що адміністративне регулювання у сфері неспроможності виконує низку ключових функцій – від аналітичного прогнозування фінансового стану суб’єктів та планування заходів санації до безпосереднього контролю за реалізацією процедур і міжвідомчої координації учасників.
З’ясовано правовий статус арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) як центральної фігури процедур банкрутства, наділеної спеціальними повноваженнями та обов’язками, а також механізми адміністративного впливу на його діяльність (ліцензування, нагляд, дисциплінарна відповідальність тощо). Розглянуто перспективи імплементації зарубіжного досвіду в національну практику, зокрема положень Директиви (ЄС) 2019/1023 про превентивну реструктуризацію, які покликані запровадити в Україні процедури раннього реагування на загрозу неплатоспроможності.
Акцентовано, що ця директива ЄС закріплює сучасні європейські стандарти відновлення платоспроможності, зокрема процедури раннього попередження неплатоспроможності, спрямовані на збереження життєздатності бізнесу та мінімізацію втрат кредиторів і боржників, тому її імплементація є важливим кроком у наближенні українського законодавства до європейського.
Обґрунтовано авторське бачення адміністративно-правового механізму регулювання банкрутства як цілісної системи організаційних, управлінських, контрольних та координаційних засобів впливу з боку публічної влади на всі етапи провадження у справах про неспроможність. Державні органи відіграють ключову роль у забезпеченні ефективності процедур банкрутства через належну організацію процесу, інформаційне забезпечення та нагляд за його перебігом.
Адміністративно-правове регулювання розглядається як важливий інструмент реалізації державної економічної політики у сфері банкрутства, що прямо впливає на стабільність ринкового середовища та ефективність управлінських рішень в умовах кризи підприємств.
Особливу увагу в роботі приділено виявленню проблем чинного законодавства та практики. Встановлено, що наявність нормативно-правових колізій і прогалин, надмірна тривалість і затратність процедур, а також недостатній контроль за діяльністю арбітражних керуючих негативно впливають на результативність відновлення платоспроможності боржників. Зокрема, відсутність дієвого нагляду і прозорості створює ризики зловживань з боку окремих учасників проваджень, підриваючи довіру кредиторів.
