У дисертації здійснено наукове узагальнення сучасних можливостей ДНК-аналізу під час розслідування кримінальних правопорушень, з’ясовано стан і перспективи його нормативно-правового регулювання й організаційного забезпечення та розроблено теоретичні положення і практичні рекомендації щодо правових та організаційних засад криміналістичного ДНК-аналізу.
За результатами проведеного дослідження встановлено, що сучасний стан наукового дослідження проблематики криміналістичного ДНК-аналізу в Україні є недостатнім. Це зумовлено дефіцитом наукової та навчальнометодичної літератури, в якій цей напрям криміналістики розглядається системно. За цією тематикою відсутні дисертаційні дослідження з криміналістики. Немає відповідних розділів у більшості підручників і посібників. Водночас реалії слідчої та експертної практики підкреслюють важливість подальших досліджень у цій галузі. Ситуація різко контрастує зі станом наукового забезпечення судового ДНК-аналізу в провідних демократичних країнах, а отже, потребує суттєвого покращення шляхом проведення комплексних наукових узагальнень з метою формування цілісного уявлення про цей розділ криміналістичної техніки.
Констатовано, що шлях становлення та розвитку криміналістичного ДНК-аналізу містив кілька етапів, які можна диференціювати залежно від технологій і стану правового регулювання. За технологічним рівнем це: етап формування передумов для ДНК-ідентифікації (1900-1985 роки), коли було створено технологічну основу для впровадження методів дослідження індивідуальних генетичних ознак людини; сучасний етап (з 1985 року дотепер), який розпочався безпосередньо з впровадженням ДНК-аналізу в практику розслідування злочинів і наразі характеризується фундаментальним значенням STR-профілювання; перспективний етап, на якому очікується вдосконалення та широке впровадження новітніх методів і платформ на основі секвенування наступного покоління (NGS). За станом правового регулювання це: етап який характеризується відсутністю профільного законодавства і використанням криміналістичного ДНК-аналізу на основі загальних норм кримінального процесу; етап, що характеризується прийняттям і впровадженням профільного національного законодавства; етап формування міжнародних правових стандартів. В Україні лабораторії судової генетики використовують технології, характерні для сучасного етапу розвитку криміналістичного ДНК-аналізу. З точки зору правового регулювання нещодавно було здійснено перехід від першого до другого етапу.
Обґрунтовано, що судова молекулярно-генетична експертиза – це дослідження зразків біологічного матеріалу з метою визначення їх генетичних ознак і надання висновку з питань щодо їх біологічної природи, статевої належності, ідентифікації, встановлення біологічного батьківства і біологічної спорідненості. В Україні в контексті правового статусу, організаційного, технічного і науково-методичного забезпечення цього виду експертизи нагальними є потреби покращення стану її законодавчого регулювання щодо допустимості новітніх форм і методів молекулярно-генетичних досліджень, а саме технологій, що полягають у дослідженні кодуючих ділянок ДНК, застосування системного підходу з розвитку мережі експертних лабораторій, завершення наукового аналізу й удосконалення нормативно-правового визначення молекулярно-генетичної експертизи.
Встановлено, що європейські засади правового регулювання у сфері криміналістичного ДНК-аналізу, сформульовані в різних нормативних документах, можна розподілити на дві групи: загальні – які носять як рекомендаційний, так і обов’язковий характер і стосуються всієї сфери використання ДНК-аналізу в кримінальному судочинстві; спеціальні – що стосуються захисту персональних даних і транскордонного обміну геномною інформацією. Відповідні засади повинні бути реалізовані як гарантії в національному законодавстві, зважаючи на обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу.
