У роботі медико-психологічний супровід пацієнтів з ПКС розглядається як цілісний поетапний процес, що інтегрує клінічну діагностику, патопсихологічне оцінювання, інструментальні методи (нейрофізіологічні, кардіовегетативні) та травмофокусовані психотерапевтичні втручання, орієнтовані не лише на редукцію симптомів, а й на відновлення ментального та поведінкового здоров’я, соціального функціонування й здатності до саморегуляції.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що
вперше
- теоретично обґрунтовано цілісну концепцію медико-психологічного супроводу пацієнтів з постконтузійним синдромом (ПКС) у контексті сучасної війни, що інтегрує клініко-неврологічні, нейрофізіологічні, психометричні, медико-соціальні та психотерапевтичні параметри в єдину модель діагностики, реабілітації й довготривалого спостереження. ПКС розглянуто не лише як неврологічний наслідок легкої ЧМТ, а як мультифакторний медико-психологічний синдром із власною структурою патопсихологічних;
- емпірично обґрунтовано ефективність травмофокусованого медико-психологічного підходу до ПКС, який поєднує стандартизовані протоколи ТФ-КПТ при ПТСР, когнітивно-поведінкову терапію депресії та генералізованого тривожного розладу з аперцептивно-метафоричними техніками роботи з травматичним досвідом. Доведено, що такий комбінований підхід забезпечує статистично значуще зниження інтенсивності соматичних, постконтузійних, посттравматичних, тривожних і депресивних симптомів порівняно зі стандартним медико-психологічним супроводом;
- уточнено клініко-психологічну структуру постконтузійного синдрому у ветеранів і військовослужбовців Збройних Сил України, які зазнали мінно-вибухового ураження;
удосконалено
- уявлення про взаємозв’язок між суб’єктивним сприйняттям стану й об’єктивними нейрофізіологічними показниками при ПКС;
- методологію психодіагностики при постконтузійному синдромі. Показано, що включення аперцептивно-метафоричних процедур у структуру первинного скринінгу підвищує діагностичну чутливість до прихованих або мінімізованих проявів психічної та поведінкової дезадаптації, дозволяє точніше окреслити зони емоційної гіперреактивності, когнітивних викривлень і незадоволених базових потреб, а також підвищує мотиваційну включеність пацієнтів у процес лікування;
набули подальшого розвитку
- поняття аперцепції та метафоризації в клінічній психології травми. У роботі запропоновано та теоретично розроблено концепт аперцептивно-метафоричного опосередкування травматичного досвіду як механізму, за допомогою якого небезпечні, фрагментовані або частково витіснені спогади про вибухову травму трансформуються у символічно опрацьовані образи, доступні для усвідомлення, вербалізації та когнітивної реструктуризації. Показано, що метафоризація травматичного досвіду у безпечному терапевтичному полі є проміжною ланкою між «тілесною пам’яттю» травми та її інтеграцією в наратив «Я»;
- уявлення про місце медико-психологічного супроводу в мультидисциплінарній системі реабілітації ветеранів з наслідками легкої ЧМТ. На основі аналізу звернень по медичну та психологічну допомогу, готовності до участі в психотерапії та динаміки клінічних і психометричних показників обґрунтовано, що системний медико-психологічний супровід (із чіткою логікою оцінки, планування, втручання та віддаленого спостереження) є критичним фактором профілактики хронізації ПКС, соціальної дезадаптації, аутоагресивної поведінки та вторинної алкоголізації.
Отримані у дисертаційній роботі результати поглиблюють сучасні уявлення про медико-психологічний супровід пацієнтів з постконтузійним синдромом як про цілісний, поетапний та синдромоорієнтований процес, що інтегрує неврологічні, психіатричні, психотерапевтичні та реабілітаційні підходи. На теоретичному рівні уточнено етіопатогенетичні механізми, які формують клініко-психологічну картину постконтузійного синдрому в учасників бойових дій, зокрема структурні зміни ментальної сфери, поєднання постконтузійної симптоматики з ПТСР, тривожно-депресивними розладами, астенічними та вегетативними порушеннями. Сформовано концепцію медико-психологічного супроводу постконтузійного синдрому, у межах якої цей супровід розглядається не як епізодична допомога, а як безперервний, доказовий, мультидисциплінарний процес/
