Дисертація присвячена комплексному аналізу та науковому обґрунтуванню теоретико-методичних засад і практичних механізмів підвищення ефективності функціонування системи публічного управління через призму інформаційно-комунікаційної взаємодії. У центрі дослідження – питання модернізації управлінських процесів в умовах воєнних, соціально-політичних, цифрових та інформаційних викликів, які зумовлюють потребу в адаптивному, прозорому, стратегічно зорієнтованому врядуванні.
Наукова новизна роботи полягає в концептуалізації публічної комунікації як стратегічного ресурсу державного управління, розробці цілісної моделі інформаційно-комунікаційного забезпечення управлінської діяльності, обґрунтуванні системи індикаторів ефективності публічного управління на основі інтеграції кількісних та якісних показників.
Розвинуто концепцію кризової комунікації як базового елементу управлінської стабільності. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану, пандемій, катастроф або дезінформаційного тиску саме комунікація визначає спроможність влади мобілізувати ресурси, стабілізувати ситуацію та зберегти довіру громадян. Запропоновано систему принципів побудови кризової комунікації, зокрема: проактивність, багатоканальність, прозорість, достовірність, швидкість та емоційна відповідальність. У роботі окреслено можливості застосування цифрових платформ і спеціалізованих кризових центрів комунікації в державному секторі.
В методологічному плану запропоновано: 1) підходи до оцінювання ефективності публічних комунікацій шляхом формування багаторівневої системи індикаторів на основі розрізнення кількісних (охоплення, швидкість поширення, доступність інформації) та якісних (довіра, рівень залучення, сприйняття повідомлення) показників. Аргументовано доцільність їх поєднання в інтегровану систему моніторингу ефективності державної комунікації, що дозволяє забезпечити зворотний зв’язок, оперативну адаптацію комунікаційної політики та її стратегічне планування на основі доказів; 2) підходи до реалізації державної інформаційної політики через практичне впровадження результатів дослідження в управлінську діяльність, зокрема, обґрунтовано інституційну модель створення центрів стратегічної комунікації, визначено алгоритми оцінювання ефективності публічних комунікацій та напрями інтеграції цифрових платформ, big data-аналітики й стандартів прозорості в державні програми.
У першому розділі теоретично обґрунтовано, що ефективність публічного управління тісно пов’язана з інформаційно-комунікаційною взаємодією. Забезпечення прозорості, своєчасного обміну інформацією, цифровізації управлінських процесів та створення умов для діалогу між владою та громадянами є визначальними чинниками успішності публічного управління в умовах сучасних викликів.
У другому розділі здійснено поглиблений аналіз інформаційно-комунікаційних процесів у системі публічного управління, який дозволив комплексно оцінити наявні механізми, виявити проблемні зони та обґрунтувати напрями удосконалення публічної комунікації в умовах сучасних викликів. Оцінка ефективності комунікаційних процесів на основі міжнародних індексів дозволила ідентифікувати проблеми, серед яких: обмежена інтеграція цифрових сервісів у діяльність органів влади, фрагментарність політики відкритих даних, низька якість зворотного зв’язку та обмежена прозорість процедур ухвалення рішень.
У третьому розділі здійснено цілісну концептуалізацію напрямів удосконалення інформаційно-комунікаційних процесів у системі публічного управління. Представлена модель організаційно-функціонального механізму дала змогу інтегрувати аналітичні висновки попередніх розділів у практичні рішення, спрямовані на підвищення ефективності державної комунікації в умовах сучасних викликів. Доведено, що ефективність інформаційно-комунікаційних процесів не обмежується лише технологічною модернізацією.
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх застосування для вдосконалення інформаційної політики органів влади, підвищення прозорості та відкритості управлінських рішень, формування ефективних стратегій взаємодії з громадськістю, зокрема в умовах надзвичайних ситуацій.
Дисертаційна робота є вагомим внеском у розвиток науки публічного управління, зокрема в аспекті цифрового врядування, кризового менеджменту, управлінської комунікації та державної інформаційної політики. Отримані результати можуть слугувати підґрунтям для формування нормативно-правових актів, розробки державних стратегій, підготовки освітніх курсів і програм підвищення кваліфікації для держслужбовців.
